|
||||||||||||||||
| КАК ЭТО БЫЛО В 1789г. | ||||||||||||||||
| Це древня земля, благодатний південь України. Тут опалені сонцем степові простори зустрічаються з голубими валами Чорного моря, терпкі запахи чебрецю й полину змішуються з солоним рибним вітром морських просторів. Колись, багато віків тому по сизих ковилах степів летіли кімерійські вершники, а бородаті скіфи купали своїх коней в чистих водах Гіпанісу -Південного Бугу. І понині бурхливі літні зливи вимивають з тутешньої землі уламки грецьких амфор, почорнілі ольвійські монетки, глиняні козацькі люльки... Древньогрецьке місто-держава Ольвія (нині - археологічний заповідник) неподалік від Миколаєва - невичерпна скарбниця наукових відкриттів.
З перших століть нашої ери ці місця поступово заселяли слов"янські племена, а з кінця Х століття територія, де розташований нинішній Миколаїв, увійшла до складу Київської Русі. Численні чужоземці зазіхали на прибузький край - орди печенігів, половців, монголо-татарів, а також литовці, кримські татари, турки спустошували ці землі. І саме тут, на південному рубежі, в Дикім полі, вставали на захист рідної землі відважні лицарі свободи - запорізькі козаки, грудьми закриваючи Україну від турецької й татарської зброї. З кінця XVII століття розвиток краю пов"язаний з утворенням Запорізької Січі. Запорізькі й прибузькі козаки, незважаючи на небезпеку, вперто просувались до моря, утворюючи острівці хліборобської культури. Степ, на який з півночі насувалась багата хліборобська культура, був просто приречений об"єднатися з морем. І це відбулося в результаті російсько-турецьких воєн. Миколаїв. Флотське й корабельне місто, улюблене творіння князя Потьомкіна-Тавричеського, засноване ним у 1789 році, двома роками раніше від Одеси, в прекрасному місці, на напрочуд живописному півострові при злитті Інгулу й Південного Бугу, - за всіма даними, воно мало б стати "південною столицею" Росії, що прорубала нарешті вікно до чорноморського простору в Середземномор"я. У важкій затяжній війні Російська держава відстоювала право на вихід до моря, наполегливо просуваючись до важливого стратегічного пункту - Очакова. Боротьба велась уже на водяних просторах. Росії потрібен був свій флот. І за велінням князя Г.О. Потьомкіна в гирлі ріки Інгул у 1788 році була закладена нова верф. Довкола верфі почало рости містечко, поки що безіменне. Ім"я своє воно отримало через рік, після переможного штурму Очакова російськими військами під командуванням О.В. Суворова. Очаків був здобутий у грудні 1788 року, в день Святого Миколая, заступника моряків. На його честь і назвали нове місто. Перший корабель - 44-гарматний фрегат "Святий Миколай" - було спущено на воду в серпні 1790 року. Його зображення донині прикрашає герб міста. З тих пір в Миколаєві було збудовано сотні кораблів та суден. Місто присвятило своє життя суднобудуванню. Впродовж майже ста років тут був дислокований штаб Чорноморського флоту. Миколаїв проводжав у плавання видатних флотоводців Ф.Ф. Ушакова, П.С. Нахімова, В.О. Корнілова, Ф.Ф. Беллінсгаузена, О.С. Грейга, М.П. Лазарева, Г.І. Бутакова. Та не лише морем живі суворі душі моряків, дорога їм і земна краса. Кажуть, саме адмірал Ф.Ф. Ушаков передав сюди із Севастополя перші саджанці білої акації для Миколаєва. Йшли роки. На зміну парусному флоту прийшли судна з паровими двигунами. В Миколаєві почали будуватись нові верфі, зводились промислові підприємства. Зростав і вантажообіг порту, що став третім за значенням після Петербурга й Одеси. |
